Пам’ятаємо, пишаємося!

6 травня 1981 року самотнім та призабутим пішов з життя великий патріот України, визначний хореограф та режисер Василь Авраменко…

Василь АвраменкоВін все життя був представником тієї не вельми численної когорти митців, які завжди виразно усвідомлювали значення своєї справи не розумом, а радше серцем, не досвідом, а наче надчутливою інтуїцією. Василь Авраменко намагався постійно увиразнити, примножити та зберегти для нащадків український танець у його оригінальному, фольклорному, первозданному вигляді. Зберегти, яко своєрідний генетичний код, покликаний упродовж майбутніх століть охороняти ту царину, яку свого часу геніальна Ліна Костенко назвала “гуманітарною аурою нації”, яка одвіку служить могутнім інструментом самоусвідомлення й самоідентифікації. Власне, ту царину, без якої всякий народ загубився б, потонув би, ставши лише порохом в кривавій і складній історії цивілізації. Завдяки Василеві Авраменку – батькові нашого танцю – про багатющу фольклорну спадщину українців дізналися в США й Канаді, в Італії й Німеччині, в Бразилії, Аргентині і навіть Японії. Світ вкотре впізнав українців через їхній танець, музику й перше кіно.

Василь Авраменко народився 1895 року в оспіваному Нечуєм-Левицьким Стеблеві на Черкащині. Чотирирічним Василько залишився напівсиротою. У 1917 році молодий Василь Авраменко приїжджає до Києва, де за сприяння Софії Русової та Людмили Старицької-Черняхівської вступає до музично-драматичної школи М.Лисенка. На країну тим часом накочуються тривожні революційні хвилі – вони то будують, то руйнують барикади на вулицях, і головне – вимагають зробити вибір. В роки Першої світової війни Василь зустрічався в Мінську з Симоном Петлюрою. Ця зустріч стала доленосною й певною мірою навіть визначила подальше його життя. Авраменко стає справжнім апологетом української ідеї та захисником усього українського.

Василь АвраменкоУ молоді роки Василь Авраменко багато подорожує разом із уславленим театром Садовського. Чи то сам Микола Карпович, який, до слова, чудово танцював на сцені, чи то лекції знаменитого композитора, диригента й етнографа Василя Верховинця пробудили в Авраменка величезний інтерес саме до українського народного танцю. Пізніше він запально напише: “Український танок – не пустощі, він – основний вияв нашої культури, це – національна зброя!”

Тому навіть невдале закінчення визвольних змагань не змогло похитнути віри молодого Авраменка в могутню силу народного мистецтва.

Він буде першим, хто зуміє поставити український танець на справжній фаховий рівень, він змусить милуватися гопаком, козачком і арканом мало не весь світ. У той час, коли геніальний Олександр Кошиць демонстрував світові чудові перлини українського хорового співу, Авраменко робив те саме з українським народним танцем.

1926 року починається канадська одіссея Василя Авраменка. Він творить численні танцювальні гуртки, багато концертує – як у Канаді та США, так і в Бразилії та Аргентині. Власне початком його великого тріумфу стала Канадська національна виставка в Торонто: за дванадцятьма виступами колективу Василя Авраменка спостерігала аудиторія з двадцяти п’яти тисяч людей. 1929 рік був позначений організацією школи українського танцю в Нью-Йорку. У наступні роки йому вже аплодують зали США, Канади, Ізраїлю та Австралії. Вершиною, піком сценічного мистецтва Василя Авраменка можна вважати концерт 1931 року в нью-йоркській Метрополітен-опері – ця сцена досі по праву вважається найпрестижнішою в світі, – у грандіозній постановці взяли участь понад 500 танцюристів та близько 100 хористів…

На початку 70-х Авраменко пише до свого друга, бандуриста й співака Володимира Луціва: “Я вже не живу, а доживаю. Чи мені треба так тинятися?.. Сам до себе кажу: “Бог дав тобі талант, але розуму не дав”. Я міг би мати мільйони, я їх відрікся, а віддав своє життя для служби Україні і її народові – чи то на полі танковім, чи фільмовім, навіть на полі великих фестивалів… Цей нещасний Авраменко ані професор, ані доктор, але відчинив двері до найвищих достойників і сказав, що Україна живе… Хоч тяжка дорога, але я таки несу тяжкий хрест на українську Голгофу, щоб на цій Голгофі засяяло сонце Вільної Української Держави, де Ваша славна бандура і голос заспівають: “Вже воскресла Україна…”

У 1977 році Василь Авраменко особисто подбав про передачу своїх архівів до Державного Архіву Оттави, ніби вже передчував близький кінець. Останні роки життя видатного митця минули на самоті, далеко від України, без родичів, майже без друзів. Помер Василь Авраменко 6 травня 1981 року на 87-му році життя. Через дванадцяь років його прах перевезли до рідного Стеблева, аби поховати на місцевому цвинтарі – такою була остання воля померлого.

“Я не всезнайко, а тільки чобітьми говорю за наказом пророка Шевченка: “Дам лиха закаблукам, закаблукам лиха дам, достанеться й передам”. І цим Бог поміг мені прославити український танок. Не пустощі він, а основний вияв нашої культури, це – національна зброя!” – ствердив Василь Авраменко, “батько українського танцю”, людина, що прославила український танок у всенькому світі.

Сьогодні День його пам’яті…

Нехай у пам’яті нашій Василь Авраменко лишиться геніальним диваком, котрий ходив у шароварах та де б не жив, повсюдно організував українську справу, повсюдно величав Україну! Слава Україні!

Ihor Khodak