Спорт – це як наркотик, – на психічному і фізіологічному рівнях. Так вважає завідувач відділу спортивно-туристичної та фізкультурно-оздоровчої роботи, майстер спорту зі спортивної гімнастики Олександра Єсіпова.
На її думку, позашкілля має охоплювати більше соціальних груп. Більше про роботу відділу, який очолює, про акції, які започатковує, про вимоги до спортсменів про те, як бачить позашкілля Олександра Єсіпова розповіла у цьому інтерв’ю. 
– Олександро, ви є майстром спорту зі спортивної гімнастики, розкажіть, яким був ваш шлях у спорті?
–Почала займатися з трьох років, тому що мала батька тренера і моє майбутнє у спорті було визначено. Батько був професійним спортсменом, у 1980 році у складі збірної СРСР він потрапив на олімпійські ігри в Москву, але напередодні отримав травму і не виступав. Його дитяча мрія відобразилася на мені, він знав, що я маю стати олімпійською чемпіонкою. Варіантів у мене не було, я мусила займатися. З трьох років почалися мої щоденні тренування – спочатку по три голини в день, а пізніше по шість годин щодня. Спортивна гімнастика – важкий вид спорту, потребує дуже багато зусиль, наполегливості, терпіння.
– Вам все ж вдалося здобути титул майстра спорту.
– Так, титул майстра спорту я отримала в 14 років, бо вік гімнаста молодий. У складі збірної треба було двічі підтвердити нормативи майстра спорту на чемпіонатах України. І мені це вдалося.
– Як спорт вплинув на формування вашого характеру?
– Спорт, безумовно, вплинув на мій характер. Всі спортсмени, незалежно від виду спорту, є цілеспрямованими, наполегливими і чітко знають, що вони хочуть. Тренери їх вчать бачити кінцевий результат своєї праці.
– З якими викликами ви зіштовхнулися, коли очолили відділ спортивно-туристичної та фізкультурно-оздоровчої роботи ЦТДЮГ?
– Взагалі, у ЦТДЮГ я прийшла працювати керівником гуртка за сумісництвом на мізерну кількість годин і ніколи не цікавилася, що робить адміністрація. Я не прагнула очолювати відділ, не думала про керівну посаду, знала, що робота з дітьми – це моє, і я буду цим займатися. Так склалося, що я очолила відділ спортивно-туристичної та фізкультурно-оздоровчої роботи. Всі, хто працює у відділі, є спортсменами і дуже сильними особистостями, які не звикли виконувати вказівки. Тому спонукати їх, щоб вони мене почули, було найважчим. Але цим досягненням я дуже пишаюся.
– Ваш відділ працює дуже активно, очевидно, цьому слід завдячувати налагодженій вами комунікації.
– Мабуть, що так. Окрім того, існує таке правило: коли спортсмен за щось береться, то він зобов’язаний це зробити добре або не братися взагалі. Мені пощастило, що усі педагоги, які зі мною працюють, свідомі того, якщо ми щось робимо, то робимо це найкраще. Якщо відчуваємо, що не зробимо цього найкраще, то не беремося за цю справу.
–Чи тримаєте місток також зі своїми вихованцями?
–Я викладаю акробатику у хореографічному колективі, яка відрізняється від класичної акробатики. З моїх вихованців за чотири роки 5-6 осіб поступили у виші за напрямком хореографія.
– Розкажіть про нові спортивні напрямки, які цього року запрацювали у вашому відділі?
– Це корфбол і кануполо – ігрові види спорту. Для мене вони теж були нові. Корфбол дуже схожий на баскетбол, але різняться правила. У корфбол можуть грати як хлопці, так і дівчата, цей вид спорту сприяє соціалізації. Це важливо, оскільки хлопці і дівчата у віці 13-15 років важко спілкуються між собою. Корфболом можуть займатися діти з 8-9 років. А от кануполо без спеціальної підготовки займатися не можна, треба спочатку, скажімо, упродовж року пройти загальну фізичну підготовку, вміти володіти як м’ячем, так і веслом. Кануполо схоже на водне поло, але на човнах. Ним можуть займатися діти у віці 12-13 років.
– Які є ще напрямки є у вашому відділі?
– Є напрямки, які функціонують уже дуже давно: художня гімнастика, баскетбол, шахи. Минулого року художня гімнастика ЦТДЮГ отримала двох майстрів спорту. Наші баскетболісти зараз працюють на філіалах, їхні команди були зібрані з нуля чотири роки тому. Давно працює у ЦТДЮГ гурток з таеквондо, позаминулого року серед вихованців таеквондо було четверо володарів чорних поясів. Є відносно молоді напрямки: паркур, спортивна акробатика. Планується створення федерації з паркуру і дуже сподіваюся, що львівська федерація буде створена на базі ЦТДЮГ. Чим більше у нас буде федерацій, які диктують свої правила, тим більше ЦТДЮГ буде звучати по всій Україні. Вже на базі ЦТДЮГ створені такі федерації: таеквондо, корфболу. Ще у нашому відділі працює шаховий клуб. Загалом у відділі є понад 17 напрямків. Нещодавно в рамках тижня інклюзії до нас приходили діти з інвалідністю, і з ними провели заняття. На жаль, наш заклад не пристосований до роботи з дітьми з інвалідністю.
– Ви дуже активно працюєте для того, щоб залучити якомога більше дітей і використовуєте для цього соцмережі, організовуєте там акції. Які це акції цього року?
– Цього року ми ініціювали дві акції. Про одну розкажу, про іншу притримаю інтригу, тому що 28 грудня близько 20.00 зможете прийти і самі все побачити. Перша акція влаштована через соціальні мережі – конкурс серед вихованців ЦТДЮГ: рекламні відеоролики про свій гурток і про ЦТДЮГ від дітей. У Фейсбуці є прописані умови і адреса, куди скидати відеоролики. В кінці року, зазвичай 1 червня, разом з нашими нагородженнями кращих спортсменів визначимо трьох переможців відеоролика, вони отримають суттєві призи. Сьогодні дітям сказати «дякую» замало, їм треба щось дати в руки, щось, чим би вони могли похвалитися.
Другий проект більше розрахований на дорослу аудиторію. Єдине, що можу сказати – цей проект спрямований на подолання внутрішніх бар’єрів, комплексів і страхів дорослої людини. Хочу довести людям, що немає нічого неможливого. Людина може зробити все, що завгодно, якщо вона цього хоче.
– Яким ви бачите позашкілля?
–Зрозуміло, що позашкілля має існувати на українських традиціях, бо не все закордоннне добре для нас. Позашкілля має охоплювати більше соціальних груп, вважаю, що групи віком до 25 років – це не межа для позашкілля. Хочу створити групи, в яких будуть навчатися люди за 30, 50, 60 років. Людям похилого віку ми теж можемо щось цікаве запропонувати. Тобто позашкілля має охоплювати всі верстви населення, а не лише дітей.
– Що б ви порадили початківцям у спорті, – з чого починати, як себе примусити?
–Треба чітко усвідомити, що дитина хоче, який кінцевий результат вона бачить перед собою. Якщо дитина хоче хорошу фігуру, то нехай іде на заняття з фітнесу. Якщо бачить себе спортсменом, тоді все вийде само по собі.
– Наскільки у спорті важливою є мотивація задля досягнення мети?
–У спорті до кожної дитини тренер шукає індивідуальний підхід. Кожній дитині треба ставити конкретні цілі і завдання з розрахунком на фізіологічний стан, який у неї є на період тренування. Інакше дитина зажене себе і травмується. Інколи тренер стає для дитини ближчим, ніж батьки. Він є тією людиною, яка живе зі своїми вихованцями, попри те, що у нього є свої діти. (Дитина не бачить мами чи тата, але вихованці дають результат). Це фанати, а взагалі, спорт – це як наркотик, – на психічному і на фізіологічному рівнях.
– Як ви співпрацюєте з батьками, щоб краще мотивувати дітей?
– Зараз наші батьки думають, що тренер не готує дитину до спорту, а надає послуги. Приходять батьки і керують тренером, – «ви на дитину не кричіть», «ви їй допоможіть» тощо. Так не може бути. Якщо це фізкультурно-оздоровчі заняття, робіть тоді, що хочете. Але якщо дитина переступає межу від фізкультурника до спортсмена, батьки не мають права втручатися у тренувальний процес. Для того, щоб пояснити це батькам, як тільки вони переступають поріг спортивної зали, їх запитують: «Чого ви сюди прийшли?». Якщо вони відповідають, що для здоров’я своєї дитини, то для цього є лікувальна фізкультура, секції для здоров’я. Якщо вони дають згоду на заняття своєї дитини спортом, вони не мають права втручатися у цей процес. При цьому тренер бере на себе повну відповідальність за життя і здоров’я дитини.
Розмовляла Галина Палажій, Іван Скіряк, Роман Чех
