Важливість і стратегічне значення цього освітнього напряму ні в кого не викликає сумнівів. Незважаючи на префікс поза-. Причому найбільша сила позашкільної освіти – в її необов’язковості, а відтак – і свободі. На відміну від ЗСО, в її закладах не треба займатися тим, що може бути нецікавим для конкретної дитини. Адже саме вона обирає те, що хоче робити. Або не обирає – якщо їй нічого вартого не пропонують. І тоді порожнечу заповнюють крайнощі: у ліпшому випадку – віртуальний світ з його пастками й тенетами, у гіршому – «вулиця» і притаманні їй небезпечні розваги. Що можуть зробити освітяни, територіальні громади й держава, аби якнайбільше дітей були охоплені позашкільним навчанням, яке їх енергію і таланти спрямує у конструктивне русло, – про це йшлося на цьогорічному Всеукраїнському форумі до Дня позашкілля.
Такий захід в Україні відбувся утретє. Перший, у позаминулому році, був присвячений концепції позашкільної освіти, другий, торік, – її стратегії. А учасники цього зібрання розглянули пріоритетні питання галузі: якість позашкільної освіти, інклюзивне навчання дітей та фінансування позашкільних закладів.
ЯКІСТЬ – ПОНАД УСЕ
Ініціатором та організатором заходу традиційно стала Міжнародна асоціація позашкільної освіти і її президент Олена Биковська, яка очолює єдину в Україні кафедру позашкільної освіти в НПУ імені Михайла Драгоманова. На її думку, позашкільна освіта «є основою розвитку суспільства, держави, громади і, безумовно, кожної особистості». А її якість (тобто відповідність результатів навчання вимогам, які встановлює законодавство) має забезпечуватися на трьох рівнях – державному, місцевої громади і самого позашкільного закладу. «З боку держави повинні бути якісна державна політика у цій сфері та якісні нормативно-правові документи. Місцева громада відповідальна за створення і забезпечення гідних умов для діяльності закладів позашкільної освіти, реалізації планів на неї кожної української дитини. На рівні самих закладів – це безпосереднє здійснення якісної освітньої діяльності. Отже, питання якості позашкільної освіти – це питання відповідальності кожного за ту ділянку, яку він виконує», – наголосила Олена Володимирівна.
Звісно, тема якості освіти у позашкіллі не могла пройти повз увагу Державної служби якості освіти, як і не могли організатори форуму не запросити до себе представника цієї поважної установи. Ми неодноразово писали про розроблені ДСЯО рекомендації до розбудови внутрішньої системи забезпечення якості освіти у школах. Так ось, такий самий підхід буде застосований і для закладів позашкільної освіти, рекомендації для них будуть готові до кінця року, про що повідомив перший заступник голови ДСЯО Олександр Якименко. Наголосивши, що «ці речі є відпрацьовані й апробовані» (але інституційний аудит проводитиметься лише позапланово, тобто з ініціативи засновника, керівника закладу позашкільної освіти чи громадськості). «Сьогодні в управлінській діяльності сталий принцип командування вже не працює – працюють принципи залучення, – зауважив Олександр Якименко. – Як залучити дітей – до творчості, ініціативності, креативності? Система забезпечення якості – якраз той інструмент, що дасть відповіді на ці запитання і допоможе вам покращити свою діяльність – і управлінську, й освітню».
ЛІЦЕНЗУВАТИ НАПРЯМИ ЧИ ВИД ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ?
Тема ліцензування закладів позашкільної освіти є однією з наріжних для її працівників, а особливо – очільників позашкільних закладів, зважаючи на переформатування органів влади. Розвіяти завісу невідомості спробувала заступник директора департаменту ліцензування МОН Євгенія Баляснікова. Вона нагадала про те, що у 2018 році до Закону «Про позашкільну освіту» були внесені зміни, які передбачають ліцензування освітньої діяльності у цій сфері. Проте жодним законодавчим актом не було визначено, який орган цим займається. Пізніше уряд схвалив ініційовані міністерством зміни до постанови Кабінету Міністрів, згідно з якими діяльність позашкільної освіти ліцензують обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим. Одночасно із цим, розповіла Євгенія Володимирівна, міністерство розробило проект ліцензійних умов у сфері позашкільної освіти – за підтримки Міжнародної асоціації позашкільної освіти і за участі деяких позашкільних закладів. Відповідний проект постанови Кабміну надіслали для погодження до центральних органів виконавчої влади, більшість з яких повернули його без зауважень. «Позиція міністерства була така: ми ліцензуємо сьогодні вид освітньої діяльності – позашкільну освіту. І заклад, який започатковує цю діяльність, потім визначається, за якими напрямами він її провадить (загалом напрямів позашкільної освіти 11), – каже Євгенія Баляснікова. – Проте Міністерство фінансів, на жаль, наполягає на тому, що ліцензування має відбуватися саме за цими 11 напрямами. Наприклад, комплексний заклад освіти – Палац творчості дітей і юнацтва, – який здійснює діяльність майже за всіма напрямами, повинен отримати 11 ліцензій. Ми вважаємо, що це недоцільно – краще отримати одну ліцензію, визначитися з відповідними напрямами, і далі, у процесі впровадження, заклад має відповідати ліцензійним умовам. Нині перелік ліцензійних умов потребує повторного погодження. І зараз будемо намагатися переконувати Міністерство фінансів, що всетаки наша позиція є правильною, і доцільно ліцензувати не кожен напрям окремо, а саме позашкільну освіту як вид освітньої діяльності».
ІНКЛЮЗІЯ ДЛЯ ВСІХ
Інклюзивне навчання сьогодні стало одним із пріоритетів у всіх освітніх сферах, зокрема і в позашкіллі, де, за словами генерального директора директорату інклюзивної та позашкільної освіти МОН Валентини Хіврич, воно активно впроваджується четвертий рік поспіль. Що таке позашкільна освіта для особливих дітей – Валентина Володимирівна розповіла на прикладі дитини-сироти, котра навчалася в інтернаті для дітей з вадами інтелектуального розвитку і яку завдяки зусиллям громадської організації за три місяці навчили досконало виготовляти один з інгредієнтів кондитерського виробу. Тепер ця дитина, котрій загрожували безрадісне життя в будинку для інвалідів і мізерна соціальна виплата, працює на підприємстві, де якісно виконує свою роботу й отримує за це заробітну плату, про яку більшість учасників форуму можуть лише мріяти. Висновок такий: якщо у громаді є особливі діти (а вони сьогодні є практично всюди), треба створити усі умови для їхнього розвитку й соціалізації. Саме у позашкіллі вони мають спробувати, що їм найближче, якнайраніше обрати свій шлях, а можливо – навіть отримати професію.
– Інклюзія – це зручність для всіх. У нас на сьогодні у позашкільних закладах навчаються діти і з інтелектуальними вадами, і з фізичними порушеннями. Але розуміти інклюзію треба ширше, – переконана Валентина Володимирівна. – Це «включення» не тільки тих дітей, котрі мають якісь порушення, а й тих, які потрапили у складні життєві обставини. Вони часто бувають не потрібні своїй сім’ї. Така дитина може мати величезний потенціал, однак її треба вчасно побачити, бо сама вона не завжди на гурток і прийде – просто від сорому за поганий одяг… Тому я б хотіла, щоб ви звернулися до шкіл, знайшли тих дітей, котрим найбільше потрібна ваша увага.
Про досвід упровадження інклюзивного навчання у позашкільному закладі розповіла заступник директора Білгород-Дністровського комунального закладу «Міський центр дитячої творчості» Одеської області Наталія Цвікова, яка почала працювати з «особливими» дітьми з 1995 року, тобто за два десятиліття до інклюзивного «буму».
– Кожна людина, незважаючи на наявність якихось психофізичних вад, має право на освіту – цей принцип був покладений в основу інклюзивного навчання в нашому позашкільному закладі, – каже Наталія Олександрівна. – Професійно підготовлена молодь із будь-якими вадами здоров’я практично перестає бути соціальними утриманцями. Вони стають самостійними і не є тягарем для держави. Тож якщо особлива дитина приходить до нас у гурток – ми її беремо на будьяких умовах. Є приклади, коли така людина прийшла на заняття гуртка і стала потрібною – і собі, й оточуючим. Тому гурткова робота дуже важлива для цих дітей. Як і масові заходи – коли вони демонструють свою творчість на рівні з іншими.
Звичайно, не змовчала пані Наталія і про наявні проблеми. Це, зокрема, відсутність асистентів для керівників гуртків. Оскільки виконувати таку необхідну при навчанні дитини з особливими потребами роль асистента можуть далеко не всі батьки. «Нещодавно був ухвалений Порядок організації інклюзивної освіти у закладах позашкільної освіти, – каже Наталія Цвікова. – Дякуємо за увагу нашій державі. Але поки що залишаються відкритими багато питань, найважливішим з яких є фінансування. Тому ми чекаємо інших допоміжних документів, котрі фінансово допоможуть нам утворити все те, що в ньому передбачено».
РОМАНСИ ПРО ФІНАНСИ
Фінансування – це і справді головна больова точка позашкільної освіти. І відсутність асистентів для інклюзивного навчання дітей з особливими потребами – геть не єдина (і не найбільша) проблема. До речі, Валентина Хіврич поділилася власним досвідом стосовно того, як її можна хоча б частково вирішити: звернутися до керівника громади із проханням виділити гроші на зарплату асистенту чи на якісь інші потреби конкретної дитини. Причому конкретика тут – ключовий момент. «Коли до голови громади приходять керівники закладів і кажуть, що не вистачає грошей, він відповідає, що скрутно зараз усім, – говорить Валентина Володимирівна. – А можна зробити по-іншому: розповісти про дитину, її таланти і потреби. Про те, що саме треба зробити, аби її розвинути, і скільки це коштуватиме. Тобто коли ми від тієї формули «нам не вистачає грошей» переходимо на конкретну потребу окремо взятої дитини – повірте, дуже мало керівників, які на це не відреагують. Якщо ж усе-таки не почують, тоді ви просто будете мати це на увазі під час наступних виборів».
Також очільниця директорату нагадала, що позашкільна освіта, на жаль, фінансується лише з місцевого бюджету. Проте є надія, що наступного року ситуація дещо зміниться. «Ми заклали 30 мільйонів гривень на гуртки науково-технічної творчості, – повідомила Валентина Хіврич. – Якщо ця норма залишиться після голосування наших обранців, то в 2020 році вперше в історії України буде часткове фінансування позашкілля з державного бюджету. Яким чином? На шість закладів із кожної області буде виділено приблизно по 200 тисяч гривень – за умови співфінансування «50 на 50». Тобто коли громада додасть не менш ніж 200 тисяч гривень, тоді вона може взяти ті 200, які дасть держава – саме на науково-технічну творчість. Ми запланували це на три роки наперед».
Тему фінансування позашкільних закладів як однієї з умов їх функціонування і збереження продовжила начальник відділу позашкільної освіти, виховної роботи та психологічного супроводу МОН Алла Середницька. Зокрема, вона розповіла про те нове, що з’явилося у Законі «Про освіту»: держава може сприяти розвиткові дошкільної і позашкільної освіти шляхом надання відповідних освітніх субвенцій; державні й комунальні заклади освіти мають право надавати платні освітні та інші послуги – причому їх перелік може затверджувати не лише Кабмін, а й засновник закладу (чого раніше не було). «Дуже багато залежить від спрямованості керівництва тієї чи іншої територіальної одиниці, – зазначила Алла Середницька. – Від того, які пріоритети має громада. Якщо вона своєю метою бачить щасливу дитину, успішну людину, котра може себе реалізувати саме у цій громаді, – відповідно, тоді належна увага приділяється і позашкільній освіті».
У цьому контексті йшлося і про додаткові джерела фінансування для державних центрів позашкільної освіти. Одне з них – участь у конкурсі проектів «Всеукраїнського громадського бюджету» – на їх реалізацію цього року виділено 500 млн гривень, а заявниками можуть бути центральні й місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та агенції регіонального розвитку. Заступник директора департаменту впровадження пріоритетних питань регіонального розвитку Міністерства розвитку громад та територій України Андрій Скубак розповів присутнім про доцільність участі у такому конкурсі, зокрема стосовно проектів будівництва (капремонту і реконструкції закладів), які фінансуються з Фонду регіонального розвитку і починаються від 5 млн гривень. Також розповів про деякі професійні секрети, знання яких можуть стати у пригоді позашкільникам, навіть якщо вони безпосередньої участі у конкурсі не беруть. «Іноді після реалізації проектів у громадах залишаються невикористані гроші – від 5 до 100 тисяч гривень, – сказав Андрій Анатолійович. – Поговоріть на місцях – може, на них вдасться щось купити. Ці залишки минулого року в деяких ОТГ ішли на придбання театральних костюмів, музичних інструментів, на комплектування спортивних майданчиків. Ми працюватимемо над тим, аби в разі економії коштів при реалізації великого проекту ви могли витрачати ці гроші й на локальні проекти. І так використовувати їх як додаткове джерело фінансування позашкільної освіти».
ОКРЕМА ДУМКА
Під час форуму було чимало яскравих виступів – і від представників територіальних громад, і від самих керівників закладів позашкільної освіти. Та найяскравішою стала коротка промова начальника відділу освіти, культури та спорту виконавчого комітету Мереф’янської міської ради, депутата Харківської обласної ради Руслана Дейнеки. Передусім тому, що вона була найбільш «живою», емоційною і геть несхожою на інші. І хоча цей виступ одразу назвали дискусійним і надто критичним, саме він «зірвав» найбільше оплесків. Руслан Сергійович, на відміну від інших своїх колег, не розповідав про досягнення у галузі позашкільної освіти, бо вважає, що у цій сфері не може бути якихось прикладів і тенденцій. Адже суть децентралізації полягає в тому, щоб бути несхожими один на одного. Натомість він звернувся до міністерства з кількома проханнями. Зокрема, допомогти включити в інклюзивний процес у позашкіллі не лише особливих дітей, а й педагогів, котрі виявилися до цього не дуже готові; переконати голів територіальних громад у тому, що спортивна або музична школа – це позашкільна діяльність, а не позашкільна освіта; запропонувати новому Кабміну прийняти постанову, згідно з якою на певну кількість населення ОТГ має бути визначена кількість ставок позашкілля. Тоді, на думку Руслана Дейнеки, не треба буде ні в кого нічого просити.
Наталія КУЛИК,
№ 39-40 від 7 жовтня 2019 року.
ЗМІНИ НЕ ВІДБУВАЮТЬСЯ МИТТЄВО
Любомира МАНДЗІЙ, заступник міністра освіти і науки:
– Я не так давно очолювала департамент освіти і науки однієї з областей, тож маю великий досвід співпраці з нашим позашкіллям. І розумію цю основну проблему, що позашкілля утримується з місцевого бюджету. Його відсутність або погане наповнення свідчать про слабкість і погані тенденції в розвитку позашкільної освіти. Проте нам як державі потрібні діти, котрі будуть не тільки вміти, знати і могти, а й повинні бути гармонійно розвинуті. Хочу наголосити на тому, що ми мусимо інтегрувати школу і позашкілля. Я беру на себе частину відповідальності за те, що ми маємо провести зміни в оплаті праці педагогів позашкільної освіти. Це стоїть зараз на порядку денному. Але ви як ніхто інший знаєте, що зміни не відбуваються миттєво, – яке б велике бажання ми не мали. Ми щоденно працюватимемо над тим, аби змінити цю ситуацію, бо розуміємо, що так далі бути не може. У пріоритетах МОН є розвиток позашкільної освіти, ми відкриті до співпраці, до ваших пропозицій та ідей. Вони можуть видаватися навіть нереалістичними, та, повірте, є люди, які їх зможуть зреалізувати. І сподіваюся, що ми разом побачимо результат тих змін не в довгостроковій перспективі, а в найближчому майбутньому.
НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ПОЗАШКІЛЛЯ
Юрій ДЕМЕДЮК, керівник експертної групи з питань позашкільної освіти директорату інклюзивної та позашкільної освіти МОН:
– Міністерство освіти і науки вже тривалий час працює над проектом закону про внесення змін до Закону України «Про позашкільну освіту», чималий блок змін буде стосуватися забезпечення якості позашкільної освіти. Робоча група, яка працювала над законопроектом майже півтора року, дійшла згоди, що зовнішня система забезпечення якості освіти включатиме в себе: ліцензування освітньої діяльності, інституційний аудит, моніторинг якості освіти, атестацію і сертифікацію педагогічних працівників та громадську акредитацію закладів освіти. Питання, чи має бути ліцензування в системі позашкільної освіти, залежить від політичного рішення міністра. Інституційний аудит закладів освіти відбуватиметься винятково на основі письмового звернення засновника або керівника суб’єкта освітньої діяльності. Планового інституційного аудиту не буде. Моніторинг якості освіти розробляється спільний для всіх складників освіти, зокрема і для позашкілля. Щодо атестації педагогічних працівників – жодних нововведень не буде, але ми додали статтю про сертифікацію з відповідною нормою, що педагоги, котрі її пройшли, можуть не проходити атестацію й отримувати певну доплату до заробітної платні. Щодо зовнішньої системи забезпечення якості освіти – робоча група заклала такий інструмент, як громадська акредитація закладів освіти. Але він працюватиме лише для «приватників», які теж існують у системі позашкільної освіти, і ніхто їх не контролює. І насамкінець: у червні цього року затверджено уніфіковану форму акта державного нагляду (контролю). Оскільки в законопроекті прописано, що планові заходи у сфері позашкільної освіти не проводяться, такий документ потрібен для позапланових перевірок за скаргами. Бажаю, щоб таких скарг було якнайменше.
ЧОГО ЧЕКАТИ ВІД ЗАРПЛАТИ?
Навряд чи помилимося, якщо скажемо, що питання заробітної плати (а точніше – її підвищення) усіх присутніх на форумі цікавило найбільше. З одного боку, у цій сфері особливих приводів для оптимізму немає, з іншого, надія – річ невмируща. Про оплату праці педагогічних працівників і те, чого їм чекати надалі, розповіла головний спеціаліст відділу праці та нормативно-інформаційного забезпечення департаменту фінансування державних і загальнодержавних видатків Міністерства освіти і науки України Олена Макарук.
Вона констатувала, що рівень оплати праці педпрацівників позашкільних навчальних закладів – як і всіх працівників бюджетної сфери – на сьогодні вкрай низький. Це наслідки нововведень 2017 року, коли тарифні розряди по тарифній сітці почали вираховувати не по мінімальній заробітній платі, а від прожиткового мінімуму, а мінімальну зарплату підвищили у два рази, у результаті посадовий оклад спеціалістів вищої категорії, у тому числі керівників гуртків, – на рівні мінімальної заробітної плати.
– У минулому році постановою №22 від 11 січня 2018 року в нас підвищили на 10% посадові оклади педагогічних працівників, котрі фінансуються з освітньої субвенції. Це вчителі шкіл. Педагоги ж позашкільної і дошкільної освіти такого підвищення не дочекалися. На листи Мінфіну місцеві органи виконавчої влади відповіли, що коштів на це немає. 10 липня цього року ще минулий уряд усе-таки видав постанову №695 «Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2018 року №22», якою встановив таке саме підвищення і всім іншим педагогічним працівникам, зокрема позашкільникам. (Міністерство направило роз’яснювальний лист №1/9-598 від 23.09.2019 р. для бухгалтерів і керівників закладів – як встановлювати таке підвищення та формувати штатні розклади.) Тоді ж уряд прийняв ще одну постанову, №822, – «Про оплату праці педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників закладів і установ освіти і науки». Це було зроблено на виконання 61 статті Закону «Про освіту», згідно з якою посадовий оклад працівника найнижчої категорії повинен становити не менш як три мінімальні заробітні плати. У Прикінцевих положеннях Закону «Про освіту» написано, що уряду доручено зробити це поступово. Щоб до 2023 року посадовий оклад працівника найнижчої категорії був на рівні 4 прожиткових мінімумів. Щойно постанова побачила світ, нас закидали листами Асоціація міст України і всі місцеві ради – писали, що грошей на такі підвищення немає. За словами міністра, долю цієї постанови зараз вирішують – разом із Мінфіном і Прем’єр-міністром.
