Анонс

Багатофункційний зал “МАНІВЦІ” на ПОГУЛЯНЦІ – мінімістечко спорту і дозвілля.
Молодь сьогоднішнього дня є креативною і невгамовною у пошуку середовища, де комфортно і цікаво.

Своєрідним вуликом різних цікавинок став зал клубу “Манівці” де зібралося багато молодих однодумців.


Приємно бачити переповнений зал молодих людей, які руйнують стереотипи “що молодь сидить лише в комп’ютерах і навушниках”.

ПОГУЛЯНКА – це містечко нових емоцій та вподобань, розвитку талантів і пошуку внутрішнього щастя. Хто ще не знами – двері відчинені для однодумців!


Відкриті заходи ЦТДЮГ на вересень-жовтень 2018


Відкриті заходи ЦТДЮГ на травень 2018

Відкриті заходи ЦТДЮГ на квітень 2018

Відкриті заходи ЦТДЮГ на березень 2018

Відкриті заходи ЦТДЮГ на лютий 2018

Відкриті заходи ЦТДЮГ на січень 2018

Відкриті заходи ЦТДЮГ на грудень 2017

Відкриті заходи ЦТДЮГ на листопад 2017

Відкриті заходи ЦТДЮГ на жовтень 2017


Відкриті заходи ЦТДЮГ на червень 2017

Відкриті заходи ЦТДЮГ  на травень 2017

Відкриті заходи ЦТДЮГ на квітень 2017

Відкриті заходи ЦТДЮГ на лютий 2017

Відкриті заходи ЦТДЮГ на січень 2017

 

П’ять помилок при виборі гуртка для дитини

Найпоширеніші помилки батьків при виборі секції і міфи, які оточують цей вибір.

Про те, чи варто позбавляти дитину дитинства, який гурток найправильніший і чи можуть батьки замінити педагогів.

1. “Не можна позбавляти дитину дитинства”

Помилка номер один, найшкідливіший і жахливий міф – це «не треба позбавляти дитину дитинства». Результат дії міфу – не вибирати нічого: «Нехай він більше гуляє і грає на свіжому повітрі, ганяє м’яч у дворі, а навантаження і в школі величезні».

Згідно зі статистикою, у 36% сімей діти не відвідують гуртки і секції. Що думають ці батьки? 46% кажуть, що дитині секції не потрібні, 5% відповідають, що «заняття в гуртках і секціях не представляють інтересу для самої дитини». Цифри лякають. Лише близько 8% батьків чесно зізнаються, що у них немає можливості водити дитину на заняття.

«Не можна позбавляти дитинства» – це така зручна позиція батьків. Сказати, що тобі нема коли займатися дитиною (або хоча б просто зізнатися в цьому собі), – болісно для власної совісті і самолюбства. А ось виправдати свою бездіяльність благими намірами вже набагато легше.

«І чому зараз стало модно позбавляти дітей дитинства?»

На жаль, цей міф культивується багатьма лікарями і психологами. Соматичні проблеми часто списуються на великі навчальні навантаження. «Він занадто багато вчиться, вам краще кинути всі додаткові заняття, у вас і так спеціалізована школа!», – сказали мені самій на останньому прийомі у лікаря. «Але йому подобається вчитися, він із задоволенням робить уроки і відвідує свої секції», – намагалася заперечити я. «Такого не може бути!», – був вердикт.

І в рекомендаціях психологів сьогодні такий широкий спектр думок, що ви без проблем знайдете «правильне» обгрунтування будь-яких своїх дій і бездіяльності.

У дитини вроджена жадоба до пізнання і розвитку. Їй цікаво вчитися, пізнавати нове, робити відкриття, будувати гіпотези і шукати їм підтвердження. Це і є розвиток. Це і є дитинство. Не позбавляйте свою дитину дитинства – допоможіть знайти тих, з ким вона зможе здійснювати відкриття, вчитися і пізнавати нове з більшою ефективністю і віддачею.

2. Вибрати «найкращий» гурток і боятися його кинути.

Протилежність прихильників першого міфу – ті, хто підходить до вибору занадто серйозно, робить це раз і назавжди. «Це дійсно найкраща школа, в ній готують олімпійських чемпіонів, моя дитина теж стане чемпіоном».

А якщо не стане? Якщо раптом стан здоров’я не дозволить, ну або просто поруч виявляться ті, хто сильніший і швидший. Якщо, нарешті, дитині перестане подобатись? Або якщо ви зрозумієте, що не таке майбутнє бажаєте своїй дитині?

Діти шукають допомоги в інтернеті, не знаючи що робити з батьками-тиранами

Петрик з 5 років займався карате, кожен день тренування, збори і таке інше. Звичайно, це була прекрасна школа, в якій дійсно підготували кількох переможців всеукраїнських і навіть міжнародних змагань. Коли Петрикові було 12 років, він не пройшов медичну комісію, його пульс просто не відновився після навантаження упродовж певного часу. «Ми більше не будемо тренувати вашу дитину, ви нам не підходите», – сказав мамі тренер.

Кирило займався шахами, посів друге місце на всеукраїнських змаганнях. Тренер будував великі плани. Але одного разу тато Кирила раптом зрозумів, що зовсім не хоче щоб син став шахістом. «Кидай ти цю справу, Каспаров такий один, грошей шахами на заробиш в нашій країні, давай краще чимось ще займемося», – сказав тато. Шахи Кирило кинув, а відчуття, що 5 років, які він ними займався, були прожиті даремно, залишилося ще на багато років. Займатися чимось ще не захотілося.

«Ти займався в музичній школі 3 роки, ти стільки часу витратив, ми купили тобі дороге піаніно, а ти кинути вирішив. Ну як так? Ну давай ще походимо, адже і педагоги говорять, що у тебе чудово виходить. Ти вже великий, візьми себе в руки!» Знайоме? Говорили щось аналогічне своїй дитині, що вирішила кинути старанно вибрану вами секцію? «Грай сама на своєму піаніно!», – напевно він вам відповів. І він має рацію.

Молодший і середній шкільний вік – чудовий час, ви можете експериментувати, вибирати щось цікаве, кидати і братися за щось ще цікавіше. Часу повно і його досить, щоб спробувати все. І музикалку, і роботів, і німецький, і навіть вишивання хрестиком.

Гурток – це не майбутня професія. Не варто, віддаючи дитину в секцію раз і назавжди, визначати йому готову траєкторію майбутнього. Навпаки, нехай він спробує десяток гуртків, самих різних. Тоді шанс вибрати власну і дійсно правильну траєкторію, значно зросте.

3. “Фізика з математикою і так є в школі, навіщо цим займатися ще й в гуртку!”

Замість фізики і математики в формулювання цього міфу можна підставити будь-який шкільний предмет – природничо-науковий або гуманітарний. «У нас в школі діють два чудових гуртки математики», – кажу я батькам на зборах в математичній школі мого сина-п’ятикласника, намагаючись залучити туди учнів. “Але навіщо? Адже у нас і так 6 уроків математики на тиждень», – щиро дивуються вони.

Шкільна програма – це дуже «сухо», це бюрократично вивірене, це те, що залишає все менше і менше місця для творчості.

Коли вчитель в школі, талановитий і прекрасний вчитель, робить крок у бік від програми, відразу знаходяться особливо «просунуті» батьки, які йдуть скаржитися, що дітям задають не те і вимагають з них не те.

Знаходячись під впливом міфу про те, що додатково займатися варто тим, що не включене в шкільний розклад, ну або включено в вигляді одного-двох уроків на тиждень, батьки вибирають: спорт – 30%, танці – 17%, спів і музичні школи – по 6%, малювання – 7%, театр – 2%. Не хочу сказати нічого поганого про цей список, і мій старший син відвідав все з перерахованого у віці від 1,5 до 10 років, але якщо ви робите спортивну або танцювальну секцію єдиною, вибираєте її не додатково до наукових і технічних гуртків, а замість них – дайте собі відповідь чесно на питання, ким ви ходите бачити вашу дитину в майбутньому? І чи легко йому буде вижити в еру науково-технічного прогресу з одним лише вмінням малювати?

Для статистики: в науково-технічні гуртки ходять 2%, ще 1% відвідують заняття типу «Юний натураліст», біологію та екологію. Гуманітарні наукові секції взагалі не потрапили в результати опитування, мабуть кількість обираючих їх мізерно мала. Разом з тим, заняття історією, наприклад, – чи не найкращий спосіб навчитися аналізу фактів, інтерпретації текстів, пошуку істини.

Наукові гуртки – чи фізика, біологія чи філологія, це неймовірно цікаво, це те, що вам не дасть загальноосвітня школа, це наукова творчість, свобода думки, розвиток логіки і критичного мислення, це захоплені педагоги (в позашкілля взагалі рідко йдуть не захоплені).

Це, нарешті, спосіб дати другий шанс хімії, з якою у вашої дитини не склалося після двійки за забутий вдома зошит, або історії, яку дитина зненавиділа через «вічно вересканячу історичку-істеричку». Це шанс піти від отриманих в школі штампів, коли вам винесли «вирок» – фізик ви чи лірик.

4. Секцію дитина не заслужив

Михайло відвідував гурток робототехніки вже більше року, відвідував з великим ентузіазмом, йому подобалося, зібрані моделі цілком вдавалися. У школі при цьому трійка з інформатики та фізики (як таке може статися – дивись останній абзац попереднього пункту). Коли ситуація в школі стала ще гіршою, і навіть трійки зароблялися з трудом, замість того, щоб підшукати Михайликові іншу школу, в якій його знання в алгоритмізації і електротехніці будуть помічені вчителями, батьки сказали йому: «Поки не виправиш оцінки, про робототехніку забудь» .

Позбавити дитину освітніх занять, які йому подобаються через невдачі в школі, – напевно найбільша помилка, яку можна зробити. Роблячи так, батько ризикує, занапастити останні краплі природної жаги знань. А потім цей батько буде скаржитися, що дитину нічого не цікавить, щиро не розуміючи чому.

Найчастіше батьки виступають в ролі горе-експертів, вважаючи, що «не гідний», «не доріс», «не потягне», «не впорається» і т.д. При такій оцінці від найближчих людей «дорости» буде набагато складніше, ніж без неї.

Більш екзотична варіація цієї помилки – відправити дитину в секцію як покарання за погану поведінку або навчання. «Ти геть погано закінчуєш рік, тому влітку тобі замість моря буде англійський табір на цілий місяць». Чи може бути користь від навчання, якщо воно є покаранням?

5. Позашкільною освітою можна займатися вдома

Можна і навіть потрібно. Але мало! З трьох основних причин.

Перша. Секції та гуртки – це не тільки навчання, це спілкування, соціалізація, вміння працювати в колективі, вміння приймати оцінку оточуючих, вигравати і програвати. Вдома все це отримати неможливо.

Друга. Думаєте, якщо ви хімік, то без проблем навчите хімії дитину? Педагог не тільки добре знає свій предмет. Не менш, а навіть більш важливо, що він володіє методиками донести цей предмет до дитини з урахуванням її віку та особливостей. Суспільство ж недарма придумало професію вчителя. Звичайно, є серед батьків унікуми, але їх одиниці. Не спокушайтеся!

Третя. Дитина просто не в змозі сприймати вас як педагога. Педагогіка передбачає дисципліну, об’єктивну оцінку і безліч інших аспектів, які не в’яжуться з роллю батька. «Мамо, ти ж не вчитель», – сказав мені 5-річний син, коли я почала пояснювати йому щось, вибравши мабуть неправильну інтонацію. «Як це не вчитель? Я в університеті студентів навчаю?! », – парирувала я. «Ось там і вчи, а вдома ти мама!».

«Вдома є LEGO Mindstorms, нехай збирає, навіщо ходити в гурток робототехніки? Розбереться з LEGO – куплю Arduino», – дивується тато Максима, сам інженер-електрик. Побажаємо удачі і терпіння татові Максима!

Але краще віддайте дитину в гурток! А потім ще в один, а потім ще в два. Дайте шанс розвинутися всім його прихованим талантам! Нехай вчиться поки у неї є можливість і бажання!

За матеріалами статті Динари Гагаріної